суббота, 9 декабря 2017 г.

Варто знати!

Право на кожний день
Що таке право? Які існують права? Де вони записані?
На ці та інші питання можна знайти відповідь у книгах, які представлені на тематичній виставці «Право на кожний день», яка оформлена у центральній дитячій бібліотеці імені Олени Пчілки напередодні  Дня прав людини, міжнародного свята, що  відзначається 10 грудня.


пятница, 8 декабря 2017 г.

Борис Тен


Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський) – видатний український культурний та релігійний діяч, письменник, перекладач.
Народився 9 грудня 1897 року в селі Дермань, що на Рівненщині,  в сім'ї священика. Навчався у місцевій початковій школі, Клеванському духовному училищі, Волинській духовній семінарії, Волинському інституті народної освіти в Житомирі, Московському музично-педагогічному інституті.
Трудову діяльність розпочав службою в Житомирському Статистичному бюро  сільськогосподарського перепису. Із 1919 по 1923 роки викладав українську мову в школах і технікумах Житомира.
Висвятившись на священика, проводив значну роботу щодо відродження Української Автокефальної Православної Церкви.  Одночасно був співробітником журналу «Церква й життя». З 1924 року Борис Тен живе у Києві, працює у видавництві «Сяйво», «Книгоспілка», Державному видавництві України. У Києві він знайомиться з лідером так званих неокласиків і перекладачем латинської поезії, неперевершеним майстром сонета, критиком Миколою Зеровим, з відомим уже на той час Максимом Рильським та академіком Олександром Білецьким. Він долучається до роботи, яку проводили тоді композитор Д. Ревуцький та М. Рильський, зі створення українських перекладів пісень західноєвропейських та російських композиторів.
Протягом 1924 по 1926 рік був настоятелем храму св. Софії в Києві, пізніше – настоятелем Петропавлівської церкви на Подолі. Одночасно був членом Всеукраїнської Православної Церковної Ради та співробітником журналу «Церква й життя».
7 серпня 1929 року заарештований. 4 лютого 1930 року засуджений на десять років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Покарання відбував на Далекому Сході (передовсім у Владивостоці). Врятували Миколу Хомичевського у засланні спів, музика та знання чужоземних мов. В концтаборі йому дозволили створити хор із в'язнів. 8 червня 1931 року одружився з Аполлінарією (Норою) Ковальчук (втративши таким чином право на священнослужіння). 2 квітня 1933 року народився син Василько (саме таке ім'я йому дали, а не Василь). Звільнений 1 вересня 1936 року – управлінням таборів у Владивостоці видана довідка про дострокове звільнення за заліком робочих днів.
Повернувшись із ув’язнення, Борис Тен працює у Київському пересувному театрі, у Калінінському обласному будинку творчості. Повертається до перекладів, найголовнішим з яких став «Прометей закутий» (1938 р.). 

           Під час другої світової війті був на фронті, потрапив у полон. Далі був німецький концтабір, де його навіть було засудили до розстрілу за підготовку втечі, але в останній момент розстріл замінили каторгою в Німеччині.    
Із 1946 року Борис Тен жив у Житомирі, працював у місцевих, закладах, освіти та культури – в інституті іноземних, мов, педагогічному інституті, музичному училищі, культосвітньому технікумі. Очолював обласне літературне об'єднання та об'єднання самодіяльних композиторів Житомирщини, упорядковував збірники творів місцевих авторів, створив і видав високо оцінений професіоналами «Посібник для керівника самодіяльного хору», створив ряд хорових пісень, писав музику до вистав, був організатором і першим керівником широко знаного нині поліського народного хору «Льонок».

Борис Тен подарував українському читачеві переклади староруської класики: три комедії Арістофана («Хмари», «Лісістрата», «Жаби»), «Едіп-цар» й «Антігону» Софокла, «Медею» Евріпіда, «Поетику» Арістотеля. А крім своїх улюблених греків, перекладає ще й вершинні твори європейської класики: «Річарда ІІІ» Вільяма Шекспіра, «Розбійники» Фрідріха Шиллера, поезії Ю.Словацького, А. Міцкевича, О. Пушкіна. Ці переклади стали для нього підготовчою школою, без якої важко було б думати про здійснення перекладів Гомера з незбагненним багатством його поем. 
Борис Тен став тим перекладачем, який таки завершив переклад «Іліади» і «Одіссеї», пропрацювавши над цим 31 рік. Під час роботи над перекладом Гомера він побоювався, що може стати одним з тих багатьох, хто починав – і не завершив. У нього все вийшло, більше того, багато іменитих мовознавців вважають його переклади Гомера найвдалішими, за які йому присвоєно звання лауреата премії імені Максима Рильського (1979). За заслуги в пропаганді польської культури та мистецтва удостоєний відзнаки «Заслужений діяч польської культури».
Єдиний збірник власних сонетів «Зоряні сади» вийшов із друку, коли авторові звернуло вже на восьмий десяток, у 1970 році.

Помер Борис Тен 12 березня 1983 року в Житомирі.
Вшановуючи пам’ять, оцінюючи багаторічну і плідну діяльність Бориса Тена, Дмитро Павличко сказав: «Борис Тен – невмирущий. Він завжди буде прикладом творця, який вміщає в собі світи багатьох літератур…».

среда, 22 ноября 2017 г.

ЗВІТ ПЕРЕД ГРОМАДОЮ
центральної дитячої бібліотеки ім. Олени Пчілки  
«Там, де процвітає бібліотека, там мир і благодать»


        21 листопада, в День Свободи та Гідності та в день великого церковного святаАрхистратига Божого Михаїла та Небесних Сил безплотних, центральна дитяча бібліотека ім. Олени Пчілки звітувала перед громадою міста за 2017 рік.
          «Там, де процвітає бібліотека, там мир і благодать» – під такою назвою відбувся звіт. Процвітати ж наша бібліотека  може тільки тоді, коли в державі буде мир і спокій, коли кордони будуть захищені, коли кожен буде жити по заповідям Божим і отримувати радість та благодать, а майбутнє наших дітей буде захищене перш за все нами – дорослими.

      Працівники ЦДБ протягом року намагалися свою  роботу виконувати сумлінно, йдучи в ногу з часом і вимогами до роботи, спираючись на закони, постанови, рішення на державному та місцевому рівнях. Працювали для дітей і заради дітей, допомагали батькам, вчителям, вихователям у вихованні гідних громадян держави, намагалися прищеплювали людські якості та чесноти – добро, любов, милосердя, слухняність.

      Під час звіту були вручені подяки учасникам Всеукраїнського дитячого конкурсу «Творчі канікули»: Корнійчук Тетяні (НВК «Гімназія ім. Лесі Українки», 11 клас), Осипенко Діані (ЗОШ №5, 8 клас), Гльозі Марії (ЗОШ №7, 6 кл.).

    Діана Осипенко здивувала присутніх сюрпризом – своїм новим оповіданням «Дух Різдва». Гості захоплено прослухали про пригоду маленької дівчинки, яка повірила в диво свята Різдва. З цікавою міні-виставою казки «Ріпка на новий лад» виступили активні читачі бібліотеки.

    Захід завершився щирими побажаннями від працівників:
    У день сьогоднішній щирі привітання
Бібліотека шле до свого гостя і до читача,
Хай збудуться всі ваші побажання,
А в серці розквітає лиш весна.
Кохання, ніжності навчить Вас кожна книга,
В серцях холодних хай розтане крига.
Бібліотека шле до читача
Надію, віру в краще майбуття.
           Людмила Писаренко,

завідуюча ЦДБ ім. Олени Пчілки
 

среда, 15 ноября 2017 г.

Виховна година

 «Навчи своє серце добру!»

         14 листопада в центральній дитячій бібліотеці ім. Олени Пчілки зібралися читачі та гості на цікаву розмову, темою якої став День толерантності.
       «Навчи своє серце добру!» – лунали слова з вуст священика о. Петра Зінчука. Він наголосив на тому, що Господь створив всіх людей різними, не схожими один на одного. І тому потрібно поважати, толерантно сприймати іншу людину зі всіма її достоїнствами та недоліками, адже, терпимість до думок, поведінки та поглядів інших в сьогоднішніх  життєвих умовах необхідна.
         Котова Олена Миколаївна – заступник директора-начальник відділу соціальної роботи Центру соціальних служб для сім′ї, дітей та молоді –  запропонувала присутнім цікаве завдання-вправу, яке визначило, що всі ми різні, відрізняємося своєю індивідуальністю та повинні відноситися з терпимістю один до одного.

        Студентка факультету психології РДГУ Котюк Олена зауважила, що ми ще не знаємо всіх людських можливостей, але повинні з добротою, любов’ю, терпінням сприймати всі, не завжди приємні нам, якості інших. Її підтримала і бабуся читачки ЦДБ Михальчук Олена Дмитрівна, яка розповіла цікаві факти сучасного шкільного життя дітей.

       Веселою та приємною стала вправа-гра «Комплімент», під час якої кожен передавав сусіду м’ячик та говорив компліменти; було запропоновано міні-опитування «Що таке толерантність у дусі українців?»; продемонстровано мультфільм «День і Ніч»; проведено огляд-ревю «Книги, що спонукають робити добро».

        Дякуємо всім за гарну бесіду та з користю проведений час.
       До нових зустрічей у стінах бібліотеки!
                                                                              


Людмила Писаренко,
завідуюча ЦДБ ім. Олени Пчілки

105 років від дня народження

Андрій Малишко – поет-лірик від Бога
Народився 14 листопада в Обухові (нині місто Київської області) в сімї шевця. З самого дитинства майбутній поет виніс незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова, промовленого «в колисці із лози, щоб вічним окаянним боржником його нести, страждати і любити...» Жилося родині Самійла Малишка важко: землі було дві десятини, а сім'я чималенька (одинадцять дітей), тож доводилося господареві і шевцювати, і на заробітки в Таврію ходити. Малий Андрій пособляв чим міг то ходив заможнішим по господарству помагати, то грав на весіллях на гармонії, бо мав талант до музики. Потяг до творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поета, Ївга, чудово співала (їй поет згодом присвятить вірш «Материнська»). Андрій Самійлович в «Автобіографії» (1959 р.) згадував, що її пісні врізалися в пам'ять на все життя. Тільки ж одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює... І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. А трохи пізніше почав складати вірші...
Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 19341935 роках служив у Червоній армії. Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик». Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
На протязі 1941 р. 1944 p. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і, як поет, і, як публіцист. За цей час А. Малишко видав такі збірки поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р.), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.) Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення.
З 1944 р. по 1947 р. Малишко працює відповідальним редактором журналу «Дніпро». По війні поет інтенсивно працює, виходять як відгомін війни збірки «Ярославна» та «Чотири літа» (1946 р.), а далі нові книги, в яких Малишко творить широку картину народного життя, змальовує простих трудівників, як неповторних творчих особистостей, закоханих в землю та працю на ній.
За поему «Прометей» 1947 р. поет отримав Сталінську премію. 1950 р. з'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин Канади та США разом з групою діячів культури (за цю збірку наступного року А. Малишко отримав Сталінську премію).
Новий етап у творчості поета починається із середини 50-х pоків. У збірці "Що записано мною" (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: "Знову цвітуть каштани", "Пісня про Київ", "Як на дальнім небосхилі"; у збірці "Серце моєї матері" (1959 р.) "Пісня про рушник", "Ми підем, де трави похилі" ( справжній ліричний гімн молодості, коханню); у збірці "Полудень віку" (1960 р.) "Вчителька"... У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Майбороди (тільки з композитором Платоном Майбородою було створено понад 30 пісень: "Київський вальс", "Ми підем, де трави похилі...", "Ти, моя вірна любов", "Стежина", "Вчителько моя", "Пісня про рушник", "Гаї шумлять біля потоку", "Журавлі", "Білі каштани", "Колискова", "Пролягла доріженька"), Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білаш.

Протягом 1961 р. 1970 p. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Віщий голос» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р., за неї А. Малишко 1969 р. отримав Державну премію СРСР), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.) За збірку «Далекі орбіти» 1964 р. поет отримав Шевченківську премію.
Останнім твором поета, написаним у лікарні за вісім до його смерті, була славнозвісна «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...»), в якій він роздумує над людським життям...
Помер 17 лютого 1970 року.

За своє життя поет видав близько 40-ка збірок. Малишко полишив нам не тільки пісенну й поетичну спадщину, він також є автором значної кількості публіцистичних та літературно-критичних творів. Написав тексти пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940 р.), «Богдан Хмельницький» (1941 р.), «Роки молодії» (1942 р.), «Щедре літо» (1950 р.), «Долина синіх скель» (1956 р.), «Лілея», «Таврія» (1959 р.), «Чорноморочка» (1960 р.), «Абітурієнтка» (1973 р.). А також сценарії до кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954 р.), «Квітуча Україна» (1961 р.), «Ми з України» (1962 р.)