вівторок, 21 лютого 2017 р.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови


Картинки по запросу день рідної мови

21 лютого – Міжнародний день рідної мови. Вісім років тому відзначати його запропонувала ЮНЕСКО, виступивши таким чином на підтримку багатомовності і наголошуючи на тому, як важливо берегти, плекати та розвивати рідну мову кожної народності. Спеціалісти ЮНЕСКО щодня пам’ятають про те, що не одній сотні мов нині загрожує зникнення, і слідкують за їх станом, намагаються порятувати їх від забуття. Адже за кожною з них – цілий світ традицій, народної музики, обрядів та звичаїв, фольклору, цілий світ народу.
Уявіть лише: якщо для нас, мільйонів українців, проблема розвитку та збереження багатства української мови є до цього часу такою гострою, то, як «почуваються» мови, носіїв яких лишилося одиниці? За останніми даними, більшість із 6000 відомих сьогодні мов мають дуже незначну кількість носіїв. Наприклад, у половини мов – не більше ніж 10 тисяч осіб, а у чверті – менше тисячі.
Колись у світі нараховувалося від 7 до 8 тисяч мов. Сьогодні це багатство різко скорочується. Тож, мовознавці намагаються зберегти для нащадків хоча б його краплини, відшуковуючи носіїв мови, створюючи сприятливі умови для її поширення.
За останні три століття темпи зникнення мов зросли. Особливо це характерно для американського континенту та Австралії. ЮНЕСКО нещодавно видала Атлас мов, який дає можливість побачити «гарячі точки планети», де мовне розмаїття перебуває під загрозою. На думку спеціалістів, мові загрожує зникнення, якщо в суспільстві її перестають вивчати понад 30% дітей. Отже, діти назавжди віддаляються від предків, позбавляють себе єднання з надбанням народу чи народності і вже ніколи не зможуть відчути себе приналежними до неповторної спільноти.
Найбільш благополучним є архіпелаг Папуа – Нова Гвінея. Він нараховує не менш 820 мов. І головне – всі вони активно використовуються.
В Європі під загрозою зникнення перебуває близько п’ятидесяти мов. Особливо скрутно зі збереженням мов у корінних народів Сибіру. Є мови, кількість носіїв яких можна перерахувати на пальцях однієї руки. В деяких регіонах Азії відчутний тиск китайської мови. На Тайвані з 23 місцевих мов 14 поступаються китайській. У Новій Каледонії наступ французької мови призвів до того, що з 60 тисяч корінних мешканців острова 40 тисяч забули рідну мову.
Здавалося б, Україні з багатомільйонним населенням можна поки що не турбуватися про те, що українська мова зникає. Але проблем вистачає і на наших теренах. Сотні років поневолення зробили свою чорну справу: нинішнім поколінням ще довго доведеться відроджувати велич і багатство рідної мови. Наскільки швидко це станеться залежить від того, як кожен із нас плекатиме рідне слово щодня і повсякчас, а не лише в день рідної мови… Адже рідна мова – це мова дитинства, мова найпершого досвіду пізнання світу, основа перших взаємовідносин у суспільстві.
Джерело( http://www.obriy.pib.com.ua/2005/06_05/09.shtml)

четвер, 16 лютого 2017 р.

бібліотечний урок

                             

Бібліотечний урок "Книги,які допомагають мені вчитися"

Картинки по запросу чтение и подросток                                                     Не бійтесь заглядати у словник,

Це пишний яр, а не сумне провалля,
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінчека й Даля...
                  М.Рильський



     Цікавою, змістовною, насиченою різноманітною інформацією була зустріч бібліотекарів відділу обслуговування учнів 5-9 класів з учнями 7-А класу загальноосвітньої школи № 2 ( класний керівник Рожок Ірина Леонідівна).

     Тема бібліотечного уроку "Книги,які допомагають мені вчитися" розкрила всі можливості бібліотеки в наданні потрібної для навчання інформації.
     За допомогою комп'ютерної презентації  учні змогли дізнатися про книги, що складають довідково - інформаційний фонд бібліотеки, отримали інформацію про найбільші енциклопедії світу, дізналися про Володимира Даля та Бориса Грінченка та їх відомі словники, переглянули сюжет  про історію створення електронного інформаційного  ресурсу Вікіпедія. 
     Книжкова виставка "Книги, які знають все"ознайомила присутніх лише з маленькою часткою того багатого масиву довідкової літератури, який є в бібліотеці. Наприкінці зустрічі діти  мали змогу попрактикуватися в пошуку інформації  по заданій темі. 
      Маємо надію, що знання, що  отримані на нашому уроці, стануть у нагоді всім учням і зустрічі бібліотекар - учень - вчитель будуть традиційними.







середу, 15 лютого 2017 р.

Перша в Україні книга — «Апостол» Івана Федорова


Самая первая печатная книга Ивана Фёдорова «Апостол». 1564 год. Этот экземпляр напечатан во Львове в 1574 году.   Якою була перша друкована книга в Україні і хто її автор? Вважається,що  це львівський «Апостол» Івана Федорова, виданий 15 лютого 1574 року.    
     Життя українського першодрукаря Івана Федорова сповнено загадок. Не відомі ні рік, ні місце його народження, ні навіть соціальне походження. Правда, виявлений документ, з якого випливає, що в 1532 році він був удостоєний ступеня бакалавра в Краківському університеті. 
      Перші достовірні відомості про Федорова в російських джерелах починаються з післямови до «Апостола» 1564 року, де повідомляється, як за розпорядженням Івана Грозного до видання першої датованої російської книги приступили диякон кремлівської церкви Миколи Гостунського Іван Федоров і Петро Тимофіїв Мстиславець (ймовірно, виходець з білоруського міста Мстиславля). В 1565 – 1568 рр. з невідомих причин (можливо потрапили в немилість до царя Івана Грозного) вони покидають Москву і опиняються в маєтку відомого прибічника православ’я, великого гетьмана литовського Гната  Ходкевича. Івану Федорову довелося восени 1572 року покинути Заблудово і перебратися до Львова, де в 1574 р. вже в своїй власній друкарні він видав «Апостол».      Така коротка подієва канва життя Івана Федорова, швидше, нагадує долі західноєвропейських гуманістів, що переходили від одного мецената до іншого, ніж життєвий шлях давньоруського книжника.
    Іван Федоров був не лише організатором друкарства в Москві і на Україні, не тільки видавцем поліграфічних книг, він був і чудовим майстром слова. Пам’ятниками його письменницького мистецтва служать післямови до його видань. Більшість дослідників схиляється до думки, що ці твори належать перу самого першодрукаря. 
    Львівський Апостол (Діяння та послання апостольські) 1574 року традиційно вважається найдавнішою датованою книгою, виданою в українських землях. Друкувалась книга на кошти самого Федорова, також йому допомагали львів’яни. 
     Загалом «Апостол» – це літургійний текст для ведення православного богослужіння. Надрукований на 278 аркушах по 25 рядків тексту на кожній сторінці. Львівський Апостол Федорова мав неабияке художнє оформлення – гравюри, герби його покровителя Г. Ходкевича, зображення апостола Луки, герб Львова. Книга надрукована двома фарбами – чорною та червоною. Дзеркальний набір шрифту ретельно вивірений, рядки рівненькі. Папір вироблявся тут же, у Львові. 
    Тираж книги – приблизно 1000 – 1200 примірників. До сьогодні збереглось відомих екземплярів лише 120. 5 з них знаходяться у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Не так давно один з примірників книги було знайдено в Межигір’ї – резиденції екс-президента України В. Януковича. Він переданий Музею книги и книгодрукування України. 








Джерела: https://we.org.ua/kultura/lvivskyj-apostol-pershodrukarya-ivana-fedorova/
http://www.dsnews.ua/society/chomu-moskovskiy-apostol-i-fedorova-tsinnishiy-za-lvivskiy-
24052016144500
http://city-adm.lviv.ua/portal/history-of-lviv/for-the-first-time-in-lviv/5255-persha-v-ukraini-knyha-apostol-ivana-fedorova


вівторок, 14 лютого 2017 р.

Вечір-пісня "Афганські сторінки хвилюють моє серце"

Вечір-пісня
«Афганські сторінки хвилюють моє серце»

Скільки вас скалічила війна?...
І душа в
вас плаче та стражда...
Але хай забудеться та фраза -
«Я тебе туди не посилав..»
(Зоя Карп'юк)
   
  Вперед дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та дня виводу обмеженого контингенту радянських військ з території Республіки Афганістан – 15 лютого -  в центральній дитячій бібліотеці була організована зустріч поколінь – вечір-пісня «Афганські сторінки хвилюють моє серце». Присутні вшанували пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, віддали шану тим, кого прийняла в свої обійми сира земля.                                      
    З вуст людей, які бачили смерть, кров, сльози, ненависть, звучав крик «Нехай ніколи такого більше не повториться!». Але по факту – наша Україна охоплена війною. Війною набагато страшнішою за афганську, адже сьогодні йде брат на брата, сусід на сусіда, побратим на побратима. Це жахливо. Так само плаче мати, дружина, дитина…
  Сьогодні наших чоловіків доля знову перевіряє на міцність, самовідданість, вміння долати труднощі. І  високі людські якості воїнів-афганців, їх активність, мужність та героїзм під час бойових дій на Сході країни стали взірцем патріотичного служіння Україні. Адже багато хто з «афганців»-батьків разом, пліч-о-пліч зі своїми синами стоять на захисті Вітчизни.
    Які співзвучні події, які схожі часи, тому й доблесть козацька не вмирає, передається з пам'яттю поколінь.                                                        Аби не забути – треба пам’ятати, а щоб пам’ятати – треба знати. Треба знати і пам’ятати. 
   Отже, саме цього дня, на зустріч були запрошені ті, хто відчув «запах» війни, її гіркоту та підступність:                                                     -Сарган Микола Сергійович – рядовий, військову службу в Демократичній республіці Афганістан проходив у 1983-1985 р.р. у м. Хайратон, нагороджений медаллю «За бойові заслуги»;                                        
-Рожко Анатолій Павлович – старший прапорщик, проходив військову службу у 1986-1988 р.р. у м. Кабул, нагороджений орденом Червоної Зірки;                                                                                                 -Козак Анатолій Миколайович – старший прапорщик – служив у 1981-1983 р.р. у м. Кабул; нагороджений орденом Червоної Зірки.                                                  
  Вояки ділилися своїми спогадами, спілкувалися з підростаючим поколінням, відповідали на запитання дорослих відвідувачів бібліотеки, співали «афганських» пісень.                                                       У багатьох присутніх були сльози на очах, адже згадували кожен своє,потаємне. Діти розказували вірші, співали пісні та висловлювали повагу ветеранам-«афганцям».                                                                         Ми щиро дякуємо нашим гостям за ту пам'ять, яку вони несуть вже багато років і допомагають молодому поколінню берегти мир та спокій на нашій рідній землі. Присутні дивилися відеохроніку минулих та сучасних часів.                                                                                                    Дякуємо за участь у святі Затуливітер Михайлу та Багаєвій Марії -студентам Новоград-Волинського промислово-економічного технікуму, Черниш Михайлу та Мельничук Тетяні - учням ЗОШ №2 , Штиль Альбіні -  учениці ЗОШ №3, Писаренко Марії - учениці ЗОШ №5. Впевнені, діти, які знають історію своєї родини, країни, обов’язково передадуть її своїм дітям і будуть пам’ятати та шанувати своїх близьких і мирно жити в злагоді та добробуті у великому домі, який зветься Україною.  
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
Хай буде все, що має бути:
І тихі радощі життя,
Калини цвіт і вишень біле диво,
І мирних ранків сонячність щаслива,
І наша вдячність нескінченна,
І України бойові знамена.






суботу, 11 лютого 2017 р.

10 книг, написаних бездоганною українською мовою

Кажуть, для того, щоб збагатити свій словниковий запас, потрібно багато читати. На жаль, дійсно якісно написаних та перекладених українською мовою книг не так вже й багато. Сайт Korysno.pro склав список, який містить твори, написані красивою українською мовою або ж вдало перекладені іноземні видання.

1.«ЛЬВІВ. КАВА. ЛЮБОВ»,  НАТАЛКА ГУРНИЦЬКА, ГАЛИНА ВДОВИЧЕНКО, ДАРА КОРНІЙ, ВІКТОРІЯ ГРАНЕЦЬКА, НІКА НІКАЛЕО, ТЕТЯНА БЕЛІМОВА
Це короткі оповідання українських авторів, їхні думки, які виникають за чашечкою запашної кави у львівській кав’ярні чи на терасі кафе. Це книга про Львів – його вузькі вулички, гамірні натовпи, красиву архітектуру та казкову атмосферу старого міста. Це книга про каву, яку львів’яни п’ють багато і часто, яку вони вміють готувати по-особливому, без якої не починається ранок і не проходять чи то дружні, чи ділові зустрічі. Це книга про любов – красиву та вічну, скороминучу та трагічну, солодку та гірку, стриману чи розпусну, таку різну, але щиру та відверту. Прогуляйтесь разом з героями вулицями Лемберга, випийте ароматного напою і перейміть частинку емоцій


 2. «СУЧА ДОЧКА», ВАЛЕНТИНА МАСТЄРОВА
Перенесіться на хвилинку в стару українську хату: де палає вогонь в теплій печі, на стінах ікона та рушники, посеред кімнати масивний стіл зі стільцями, а ось матір грається зі своїм сином. Картина затишна та приємна, чи не так? Проте за великим щастям ховається дорога болю та випробувань. Цим гармонійним відносинам матері і сина передувала сумна історія жінки, яка взяла на виховання чуже маля і поклала всі свої сили на те, щоб воно виросло щасливим. Вона принесла в жертву своє особисте щастя, красу, талант та стосунки з близькими,  зазнала нерозуміння та навіть знущання, важка праця та бідне існування також не могли її зламати. Це розповідь про внутрішню силу, незламну особистість та невичерпну материнську любов.



 3. «ДОКИ СМЕРТЬ НЕ РОЗЛУЧИТЬ НАС», ЮРКО ВОВК
Цей твір написаний не тією українською, до якої ми звикли в повсякденному житті: багато архаїзмів та діалектів втім не завадили внести цю книгу в список тих, що написані досконалою українською. “Доки смерть не розлучить нас” – клятва, яку Володимир дав Батьківщині, захищаючи її, не забуваючи та мріючи про повернення додому з чужини, ті ж слова він промовив Марії і цю обіцянку вони берегли, незважаючи на життєві перипетії, буденність, яка не завжди давала надію на щасливе “завтра”, довели, що мріяти і чекати варто, що справжні почуття – міцна опора, яка дає силу боротись та вірити.




 4. «ЩАСЛИВІ ЛЮДИ ЧИТАЮТЬ КНИЖКИ І П`ЮТЬ КАВУ», МАРТЕН-ЛЮГАН АНЬЄС
Перекладений українською бестселлер французької письменниці Мартен-Люган Аньєс про історію жінки, життя якої поділила навпіл на “до” і “після”, автокатастрофа, в якій загинули її чоловік та донька. Потрібно вчитись жити заново, відроджувати віру та любов в своєму серці. Жінка наважується поїхати в подорож, про яку вони мріяли з чоловіком та тепер вже самостійно знайти новий сенс життя, стати щасливою та повірити в справедливість.





 5. «TATTOO. ЧИТАННЯ ПО ОЧАХ», В’ЯЧЕСЛАВ ВАСИЛЬЧЕНКО
Книга прийдеться до смаку любителям детективів. Незвичні обставини жорстокого вбивства татуювальника змушують журналіста-криміналіста Богдана Лисицю попотіти над розслідуванням справи. Проте історія продовжується з іншим тату-майстром і щось підказує Богдану, що він наступний, то ж краще поспішити з розкриттям деталей справи. Книга містить багато деталей процесу набивання тату, цікаві та несподівані повороти подій, динамічний та заплутаний сюжет, харизматичні персонажі не дадуть вам занудьгувати та відкласти книгу в довгий ящик.



 6. «ДІВА МЛИНИЩА», ВОЛОДИМИР ЛИС
Це масштабна історична драма, яка бере свій початок в XVII столітті і майстерно проведена автором аж до сучасності. В ній переплетені історії полководця Наполеона Бонапарта, князя Адама Чорторійського та селянина Афанасія Терещука. Читач стикнеться з подіями війн та революцій, почуттям коханням, іноді зрадливим та підступним, частіше все ж вірним та щирим, бажанням влади та здобутків, яке іноді домінує серед мотивів людських вчинків. Запасіться терпінням, ви будете здивовані та захоплені поворотами історії.





 7. «Я, ТИ І НАШ МАЛЬОВАНИЙ І НЕМАЛЬОВАНИЙ БОГ», ТЕТЯНА ПАХОМОВА
Зворушлива драматична сімейна сага, заснована на реальних подіях 1941–1945 років. Війна не шкодує нікого і тільки милостива доля іноді дає фору, можливість відстрочити жахливу участь побратимів, врятуватись від смерті. Сім’ї Міри вдається втекти з гетто – вони знаходять прихисток в селянина, який втратив свою доньку, напрочуд схожу з Мірою. Проте дитинство дівчинки все ж далеке від нормального: постійний страх та передчуття небезпеки, ігри на сільському кладовищі та життя у підвалі. Але дитяча надія на краще неймовірно могутня.




 8. «СИРІТСЬКИЙ ПОТЯГ», КРІСТІНА БЕЙКЕР КЛАЙН
Для стосунків не важливі вік чи статус, немає й ідеальної формули дружби. Здавалося б, про дружбу між неформальним дівчам Моллі і заможною літньою дамою Вівіан Дейлі не може бути й мови, проте час розставляє все на свої місця, іноді ятрить рани, піднімаючи на поверхню те, що припадало пилом на горищі протягом багатьох років – спогади – емоції втілені тепер в матеріальному еквіваленті. Вони мали спільні мрії на двох: затишний дім з великою родиною, сімейне вогнище та родинна підтримка. Мрії мають здатність здійснюватись.






 9. «ОГОЛЕНИЙ НЕРВ», СВІТЛАНА ТАЛАН
Письменниця в своєму романі повертає нас до складних, переломних подій 2014 року: події Майдану, початок війни, новий поділ народу на тих, хто “за” і “проти”, на “своїх” і “чужих”. Найсумніше те, що такий поділ відбувається і в родинах, між друзями – їхні переконання змінюються, вони стають по різні боки барикад і в один момент перетворюються на чужинців і навіть ворогів. Твір змушує переосмислити події революції гідності, пишатись своїм народом, плакати та сумно всміхатись, але точно не залишитись байдужим.






 10. «ЧОРНА ДОШКА», НАТАЛКА ДОЛЯК
Страшні події Голодомору – сторінка історії, яку варто знати та пам’ятати, це те, про що складно говорити, але те, що стосується кожного українця, бо є частиною історії його народу. Наталія Доляк змогла по-новому донести до читача ці події, втіливши образ нації в персонаж хлопчика, до якого в сновидіннях являються моторошні події того часу, змушуючи прокидатись переляканим та настороженим, так вони намагаються достукатись до свідомості народу, нагадати про себе, застерегти від уникнення помилок





Джерело http://gloss.ua/citynews/110181-10-knig-napisanih-bezdogannoyu-ukrajinskoyu-movoyu

пʼятницю, 10 лютого 2017 р.


Картинки по запросу пастернакБіографія Бориса Пастернака – біографія, цікаві факти, досягнення

     Борис Леонідович Пастернак, поет, письменник, перекладач, публіцист – один з найяскравіших представників російської літератури двадцятого століття. Його тонкі, глибокі і філософські вірші і проза переведені на сотні мов, за його творами поставлені вистави на кращих театральних підмостках світу, його спадщина вивчається в найбільших університетах Європи та США.
     Народився Борис Пастернак в Москві, 29 (10 лютого) січня 1890 року. Без сумніву, та творча, злегка богемна і дуже волелюбна обстановка, в якій ріс хлопчик, справила величезний вплив на його майбутню творчість. Батько Бориса Пастернака, Леонід Осипович, відомий графік і професор Московського училища живопису, був майстром книжкових ілюстрацій і працював на найбільші російські видавництва. До того ж, він був блискучий художник-портретист – досить сказати, що кілька його робіт купив П. Третьяков для Третьяковської галереї, де вони сьогодні і експонуються. Мати Бориса Пастернака, Розалія Ізидорівна, була досить відомою піаністкою, яка дружила з Федором Шаляпіним і ще одним генієм двадцятого століття – композитором Олександром Скрябіним. Серед близьких друзів сім’ї були В. Левітан, В. Полєнов, Н. Ге та інші відомі художники. Тільки уявіть собі, які блискучі люди оточували малого Бориса і як  вони вплинули на його особистісне і творче становлення.
Картинки по запросу пастернак     Борис Пастернак робив великі успіхи в навчанні і в 1907 році закінчив гімназію з відзнакою. Дуже цікавий факт. На прохання батьків, які строго дотримувалися іудаїзму, хлопчик був звільнений від вивчення закону Божого. Тоді навряд чи хто міг подумати, що через досить тривалий період часу він прийме християнство і буде його переконаним прихильником до кінця своїх днів. Що саме змусило геніального поета прийняти таке рішення – дослідники його творчості сперечаються і донині.
      Борис Пастернак і в юності був  багатогранною людиною. Він намагався складати музику, писав непогані картини, захоплювався історією і навіть вчився з 1908 по 1911 рік на історико - філологічному факультеті Московського університету. Захопившись філософією, провів літо 1912 року в стінах Маргбургского університету в Німеччині. Але… кожну хвилину свого життя він відчував потребу писати і викладати свої думки на мові поезії, такій складній, і, одночасно, такій зрозумілій для всіх.
     Борис повертається в Москву і в 1913 році, в колективному збірнику «Близнюк у хмарах» публікує свої перші юнацькі вірші. Це – перший період творчості Пастернака, період, коли його талант тонкого ліричного поета вже розкривається повною мірою. Проте до 1920 року сам Борис Пастернак, скоріш за все, ставиться до своєї творчості, як до захоплення, а не тій справі, якій він хоче присвятити все своє життя. Він навіть намагається займатися бізнесом, їде на Урал і відкриває в Пермі власний содовий завод, але, як і кожна творчо обдарована людина, швидко терпить фіаско.
Картинки по запросу пастернак     Переломна подія в житті Бориса Пастернака відбувається в 1921 році. Його родина, як і багато інші представники російської інтелігенції, не знайшовши спільної мови з Радянською владою, залишає Росію та поселяється в Берліні. У 1922 році Пастернак одружується на молодої художниці Євгенії Лур’є. Цей шлюб, хоча і подарував поетові сина Євгена, щастя йому не приніс і розпався через 9 років. Правда, в період з 1920 по 1930 рік з’являються прекрасні зразки поезії Пастернака: культовий збірник «Сестра моя – життя» (1922), збірник «Теми і Варіації» (1923 рік), цикл віршів «Висока хвороба» (1925), роман у віршах «Спекторський», який незаслужено обходять увагою багато критиків і літературознавців.
      В кінці двадцятих років Борис Пастернак  звертає пильну увагу на прозу. У 1928 році він видає автобіографічну книгу «Охоронна грамота», у якій відверто розповідає про свої духовні шукання і гранично точно визначає свій погляд на місце мистецтва в суспільстві.
На першому з'їзді Спілки письменників СРСР(1934)      Що ж, це був той час, коли Борис Пастернак ще не став ізгоєм в радянській літературі. В 20-е – 30-е роки, він – офіційно визнаний поет, обласканий радянською владою, член Спілки Письменників СРСР, учасник міжнародного конгресу письменників у Парижі. Його обожнює молодь, до нього благоволить Йосип Сталін. У 1932 році він одружується, нарешті-то по любові, на Зінаїди Нейгауз, колишній дружині великого російського піаніста Генріха Нейгауза. Здається, що поет знайшов благополуччя і спокій.
     Все закінчилося після того, як Пастернак посмів заступитися за репресованих чоловіка і сина Анни Ахматової. Він надіслав Сталіну в подарунок свою нову книгу і записку, в якій висловив надію, що близькі люди великої поетеси будуть звільнені. Але остаточно зіпсувалися у поета стосунки з радянською владою, коли він, в 1937 році, навідріз відмовився підписати листа в якому «творча інтелігенція» нібито схвалювала розстріл маршала Тухачевського. Таке йому пробачити не змогли.
      Борис Пастернак їде з Москви і поселяється на своїй дачі в Передєлкіно. З цього моменту починається ще один важливий етап його творчості. Він займається перекладами з англійської та німецької. Саме в цей період з’являються перші редакції його геніальних перекладів «Гамлета» та інших трагедій Шекспіра, переклад «Фауста» Гете, який досі вважається неперевершеним. Пастернак продовжує інтенсивно працювати і під час війни. Він робить переклади, а в 1943 році виходить його збірка «На ранніх поїздах».
Картинки по запросу пастернак Але головне твір великого письменника ще попереду. Йому він присвятив десять років свого життя, з 1945 по 1955 рік. Він продовжував працювати над ним, навіть перенісши важкий інфаркт і будучи повністю знехтуваним офіційною радянською літературною елітою. Роман «Доктор Живаго» – твір вищого рівня, який можна поставити в один ряд з «Божественною комедією» Данте, «Злочином і покаранням» Достоєвського і «Війною і миром» Льва Толстого. Перше видання роману в перекладі англійською вийшло в Італії, в 1957 році, а друге – через рік, у Англії. У Росії ж «Доктор Живаго» був під забороною більше 30 років. Тільки в 1988 році, після початку перебудови, він вийшов у журналі «Новий світ».
Картинки по запросу пастернак      Борис Пастернак був чужий для радянської літератури. Йому не могли пробачити багато: вільнодумство, талант, незалежність. Звичайно ж, до меж загострило ситуацію й те, що в 1958 році за внесок у російську ліричну поезію Борису Пастернаку була присуджена Нобелівська премія, від якої його змусили відмовитися. Це остаточно підірвало здоров’я письменника. Він помер 30 травня 1960 року, на своїй улюбленій дачі в Передєлкіно. Некролог був надрукований тільки в «Літературній газеті», та й був він дуже сухий і офіційний, абсолютно невідповідний масштабами особистості, яку в цей скорботний день втратила світова література.
 Основні досягнення Пастернака
  • Роман «Доктор Живаго» (1955)
  • Переклади трагедій Вільяма Шекспіра, Гете, Шіллера
  • Збірки віршів «Друге народження», (1934 р.), «Грузинські лірики» (1935 р.), «Коли розгуляється» (видано посмертно).
Важливі дати біографії Пастернака
  • 1913 рік – виходять перші вірші в колективному збірнику «Близнюк у хмарах»
  • 1921 рік – імміграція рідних Пастернака в Німеччину
  • 1922 рік – одруження на Євгенії Лур’є
  • 1922 рік – програмний збірка віршів «Моя сестра-життя»
  • 1932 рік – одруження на Зінаїди Нейгауз
  • 1932 рік – автобіографічна повість «Охоронна грамота»
  • 1955 рік – «Доктор Живаго»
  • 1958 рік – присуджена Нобелівська премія за внесок у російську поезію, виключення зі Спілки Письменників СРСР
 Цікаві факти з життя Пастернака
  • Пастернаком, в юності захоплювався музикою, були написані дві прелюдії, а також соната для фортепіано.
  • У 1903 році Борис, що був у ту пору ще хлопчиком, впав з коня, внаслідок чого зламав ногу. Після неправильного зрощення кісток у Бориса назавжди залишилася невелика кульгавість, яку він старанно приховував від оточуючих. Тож вони був позбавлений від військової повинності. Даний епізод, що стався в свято Преображення Господнього, як вважав сам Пастернак, був не випадковий і збудив його творчі сили.
  • Аж до 1989 року у програмі школи з такого предмету, як ” російська література, про існування Пастернака, а, тим більше, про його творчість не згадувалося ні слова. Вперше масовий глядач почув вірші Пастернака в 1970-х в кінофільмі «Іронія долі», де Сергієм Нікітіним була виконана пісня на вірші Пастернака. У той час цитування поетичних рядків Бориса Пастернака від режисера Ельдара Рязанова знадобилася неабияка сміливість.
  • У 1984 році дачу Пастернака в Передєлкіно за рішенням суду у його родичів влади відібрали, передавши в державну власність.
  • Джерело:
http://mykniga.com.ua/biograph/biografiya-borisa-pasternaka-biografiya-cikavi-fakti-dosyagnennya.html

  29 вересня о 14.00 запрошуємо звягелян та гостей міста на урочистості з нагоди 70-річчя #Дитячий_бібліопростір_ім_Олени_Пчілки