Звеселися рідний край – їде Святий Миколай

        19 грудня – гарне зимове, улюблене всією дітворою свято Миколая Архієпископа Мир Лікійських чудотворця – найшановнішого святого церкви – заступника бідних, захисника дітей, покровителя мандрівників. Миколая Чудотворця вважають найближчим до Бога святим і посередником між Богом і людьми.

      В центральній дитячій бібліотеці ім. Олени Пчілки саме цього дня зустрічали гостей, для яких, зусиллями членів літературного об’єднання за інтересами «Натхнення», був організований святковий сюрприз: розігрувалася казкова вистава, звучали пісні, вірші про і для Святого Миколая. З вітальним словом виступив священнослужитель о. Петро Зінчук.

        Діти отримали чудові подарунки, дорослі – гарний настрій, а всі разом – солодке застілля, за яке працівники ЦДБ вдячні добрим, небайдужим людям.

Людмила Писаренко,

завідувачка ЦДБ ім. Олени Пчілки

Варто знати!

Право на кожний день

Що таке право? Які існують права? Де вони записані?

На ці та інші питання можна знайти відповідь у книгах, які представлені на тематичній виставці «Право на кожний день», яка оформлена у центральній дитячій бібліотеці імені Олени Пчілки напередодні  Дня прав людини, міжнародного свята, що  відзначається 10 грудня.

Борис Тен

Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський) – видатний український культурний та релігійний діяч, письменник, перекладач.

Народився 9 грудня 1897 року в селі Дермань, що на Рівненщині,  в сім'ї священика. Навчався у місцевій початковій школі, Клеванському духовному училищі, Волинській духовній семінарії, Волинському інституті народної освіти в Житомирі, Московському музично-педагогічному інституті.

Трудову діяльність розпочав службою в Житомирському Статистичному бюро  сільськогосподарського перепису. Із 1919 по 1923 роки викладав українську мову в школах і технікумах Житомира.

Висвятившись на священика, проводив значну роботу щодо відродження Української Автокефальної Православної Церкви.  Одночасно був співробітником журналу «Церква й життя». З 1924 року Борис Тен живе у Києві, працює у видавництві «Сяйво», «Книгоспілка», Державному видавництві України. У Києві він знайомиться з лідером так званих неокласиків і перекладачем латинської поезії, неперевершеним майстром сонета, критиком Миколою Зеровим, з відомим уже на той час Максимом Рильським та академіком Олександром Білецьким. Він долучається до роботи, яку проводили тоді композитор Д. Ревуцький та М. Рильський, зі створення українських перекладів пісень західноєвропейських та російських композиторів.

Протягом 1924 по 1926 рік був настоятелем храму св. Софії в Києві, пізніше – настоятелем Петропавлівської церкви на Подолі. Одночасно був членом Всеукраїнської Православної Церковної Ради та співробітником журналу «Церква й життя».

7 серпня 1929 року заарештований. 4 лютого 1930 року засуджений на десять років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Покарання відбував на Далекому Сході (передовсім у Владивостоці). Врятували Миколу Хомичевського у засланні спів, музика та знання чужоземних мов. В концтаборі йому дозволили створити хор із в'язнів. 8 червня 1931 року одружився з Аполлінарією (Норою) Ковальчук (втративши таким чином право на священнослужіння). 2 квітня 1933 року народився син Василько (саме таке ім'я йому дали, а не Василь). Звільнений 1 вересня 1936 року – управлінням таборів у Владивостоці видана довідка про дострокове звільнення за заліком робочих днів.

Повернувшись із ув’язнення, Борис Тен працює у Київському пересувному театрі, у Калінінському обласному будинку творчості. Повертається до перекладів, найголовнішим з яких став «Прометей закутий» (1938 р.). 

           Під час другої світової війті був на фронті, потрапив у полон. Далі був німецький концтабір, де його навіть було засудили до розстрілу за підготовку втечі, але в останній момент розстріл замінили каторгою в Німеччині.    

Із 1946 року Борис Тен жив у Житомирі, працював у місцевих, закладах, освіти та культури – в інституті іноземних, мов, педагогічному інституті, музичному училищі, культосвітньому технікумі. Очолював обласне літературне об'єднання та об'єднання самодіяльних композиторів Житомирщини, упорядковував збірники творів місцевих авторів, створив і видав високо оцінений професіоналами «Посібник для керівника самодіяльного хору», створив ряд хорових пісень, писав музику до вистав, був організатором і першим керівником широко знаного нині поліського народного хору «Льонок».

Борис Тен подарував українському читачеві переклади староруської класики: три комедії Арістофана («Хмари», «Лісістрата», «Жаби»), «Едіп-цар» й «Антігону» Софокла, «Медею» Евріпіда, «Поетику» Арістотеля. А крім своїх улюблених греків, перекладає ще й вершинні твори європейської класики: «Річарда ІІІ» Вільяма Шекспіра, «Розбійники» Фрідріха Шиллера, поезії Ю.Словацького, А. Міцкевича, О. Пушкіна. Ці переклади стали для нього підготовчою школою, без якої важко було б думати про здійснення перекладів Гомера з незбагненним багатством його поем. 

Борис Тен став тим перекладачем, який таки завершив переклад «Іліади» і «Одіссеї», пропрацювавши над цим 31 рік. Під час роботи над перекладом Гомера він побоювався, що може стати одним з тих багатьох, хто починав – і не завершив. У нього все вийшло, більше того, багато іменитих мовознавців вважають його переклади Гомера найвдалішими, за які йому присвоєно звання лауреата премії імені Максима Рильського (1979). За заслуги в пропаганді польської культури та мистецтва удостоєний відзнаки «Заслужений діяч польської культури».

Єдиний збірник власних сонетів «Зоряні сади» вийшов із друку, коли авторові звернуло вже на восьмий десяток, у 1970 році.

Помер Борис Тен 12 березня 1983 року в Житомирі.

Вшановуючи пам’ять, оцінюючи багаторічну і плідну діяльність Бориса Тена, Дмитро Павличко сказав: «Борис Тен – невмирущий. Він завжди буде прикладом творця, який вміщає в собі світи багатьох літератур…».