Олександр Олесь – творець краси, 

гармонії та ідеалу

Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля в Лебединськім повіті Слобожанщини, Сумської області, в родині чумаків. Вже у чотири роки маленький Сашко від матері навчився читати і незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезія Шевченкового «Кобзаря», а в дев’ять років написав свого першого вірша. В 11 років родина Кандиби залишилася без годувальника – батько, Іван Федорович, загинув .

Початкову школу й двокласне училище Олександр закінчив у рідному містечку, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова, де брав активну участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші. З ентузіазмом брався за екранізацію аматорських театральних вистав. Згодом Олександр Олесь стає вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні нестатки залишає його. У 1903 році Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту і водночас, аби мати шматок хліба, пішов працювати на Дарницьку скотобійню.

Визначальним фактом у житті Олександра Олеся стала поїздка у 1903 році на відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві. Глибоке враження справила на молодого поета зустрічі з українськими письменниками – Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою.

Влітку 1906 р. поет разом зі своєю майбутньою дружиною та її сестрою Ольгою відвідує Крим. Саме тут він укладає свою першу книгу «З журбою радість обнялась» (1907), яка пізніше мала багато схвальних оцінок. Перша поетична збірка Олеся представляла його як ніжного лірика і як поета високого громадянського звучання.

У 1912 році їздив на Гуцульщину, до Австрії, Італії. Були незабутні зустрічі з Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Михайлом Коцюбинським.

Творчість О.Олеся виразно поділяється на два великі періоди. Перший обіймає час між революціями 1905 і 1917 років, другий – із 1919 року, коли поет опинився в еміграції, прирік себе на добровільне вигнання до кінця життя.

Поетичний доробок першого періоду складають: «З журбою радість обнялась» (1907), «Поезії. Книга ІІ» (1909), «Поезії. Книга ІІІ» (1911), «Драматичні етюди. Книга ІV» (1914), «Поезіїї. Книга V» (1917).

Основні теми віршів першого періоду творчості Олександра Олеся – кохання, природа, бурхливі соціальні події, настрої після поразки першої революції, вболівання за народ, надії на його пробудження. Йому вдавалося ловити ритми і мелодії гаїв і поля, музикою слова дихав у нього кожен образ. Це був голос самої української землі, що заговорила мовою людини. Недарма до поезії Олеся припали відомі композитори. Більше ста віршів поета дарували натхнення десяткам українських музик: М.Лисенку, Я.Степовому, К.Стеценку, С.Людкевичу та іншим.

         Крім поезії, драматичних творів, у творчій спадщині митця — прозові, публіцистичні твори, переклади з російської, білоруської, польської, сербської, болгарської, німецької, англійської, арабської мов, публіцистичні та літературно-критичні статті. Ще 1912 року журнал «Літературно-науковий вісник» надрукував Переклад Олеся «Пісні про Гайавату» Г. Лонгфелло (окремим виданням переклад побачив світ у Державному видавництві України 1923 року). Українською мовою, завдяки О.Олесю, зазвучали казки В. Гауфа, арабські казки тощо. Він перекладав з англійської, німецької, російської, польської, болгарської, білоруської, сербської, грузинської мов.

         Особливу сторінку творчості Олеся складають твори для дітей: «Ялинка», «Поєди­нок», «Рак-рибалка», «Вовченя», «Іменини», поеми «Грицеві курчата», «Водяничок»; драми-казки, інсценізації за українськи­ми народними казками. Поет уміє розмовляти з дітьми їхньою мовою, адже писання віршів і казок для малечі давало йому втіху серед похмурої дійсності.  Він є автором драматичних творів «По дорозі в Казку», «Над Дніпром», «Ніч, на полонині». Драматизовані казки Олеся увійшли в золотий фонд драматургії для дітей наймолодшого шкільного віку.

         У 1919р. він залишає рідний край. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок «Чужиною» (1919), «Кому повім пе­чаль мою» (1931). книги поезій «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою…» (1923) «Поезії. Кн. Х»( 1931).

Олександ Олесь помер у Празі 22 липня 1944 р. , невдовзі після того як отримав повідомлення про загибель сина Олега. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.